|
Усі країни світу характеризуються суттєвими територіальними відмінностями, зокрема, великою своєрідністю спеціалізації та структури виробництва, які обумовлені природними, економічними, соціальними, історичними умовами. На цій об'єктивній основі розвивається внутрішньодержавний територіальний поділ праці та формуються своєрідні природно-господарські утворення, які характеризуються певною спеціалізацією - так звані економічні райони. Їх виділення, вивчення, прогнозування розвитку і лежить в основі економічного районування країни.
У найбільш узагальненому трактуванні районування - це загальнонауковий метод систематизації інформації у найрізноманітніших цілях. Виходячи з цього, економічне районування - це метод систематизації інформації про територіальну організацію продуктивних сил та територіальні відмінності соціально-економічного життя країни. У той же час, згідно зі змістом цієї категорії, економічне районування - це процес поділу країни на економічні райони, які історично склалися у процесі розвитку і розміщення продуктивних сил, господарського освоєння території.
Кожен економічний район відзначається своїми суспільно-територіальними властивостями та повинен розвиватися згідно з індивідуальною стратегією розвитку продуктивних сил, яка б виходила із загальнодержавних цілей та можливостей, і ресурсів відповідної території. Вивченням продуктивних сил економічних районів, обґрунтуванням стратегії їх соціально-економічного розвитку займається економічне районування, яке в цьому ракурсі виступає як наука - важлива складова в палітрі економічної науки.
Економічне районування - найважливіша передумова дієвого регіонального програмування, проведення ефективної державної регіональної політики. У концепції територіальної організації суспільства категорія економічний район - ключова. Він існує в об'єктивній дійсності та формується в ході розвитку продуктивних сил суспільного виробництва в цілому.
Економічний район - географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, інтенсивні внутрішні економічні зв'язки та нерозривно пов'язана з іншими районами суспільним територіальним поділом праці.
Дослідник В. Поповкін у праці "Регіонально-цілісний підхід в економіці" (1993 р.) обґрунтував поділ України на 5 макрорайонів і 10 мезорайонів. До макрорайонів (регіонів) він відніс:
1) Центральноукраїнський (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області);
2) Донбас та Нижнє Придніпров'я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області);
3) Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська області);
4) Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим);
5) Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька області) [6; с. 22].
З поняттям "економічний район" нерозривно пов'язано поняття "економічний регіон", яке відображає більш сучасний та більш раціональний погляд на територіально-економічне районування України та управління народно-господарчим комплексом у масштабі держави.
Економічний регіон - це територіально цілісна частина господарства країни, яку характеризують наступні ознаки: 1) спеціалізація як основна народногосподарська функція; 2) взаємозв'язок; 3) управління або наявність об'єктивних умов для управління; 4) властивості регіону як системи; 5) стійкість регіону як територіальної системи.
В даній роботі буде проведений розгляд проблем та напрямків розвитку господарства Донецького економічного регіону.
|
На уровень вверх
Купить