Від народження людське немовля є, так би мовити, незакінченою істотою i тому - безпорадним, безпомічним індивідом. Новонароджений нічого не знає, майже нічого не вміє, i не може прожити більш ніж кілька годин без допомоги iнших людей. На вiдмiну вiд iнших живих iстот, людське немовля має навчатися фактично усiм формам його наступної поведiнки. Тим чи iншим шляхом ця первiсно бiологiчна iстота повинна трансформуватися у людську iстоту, у особу, що може ефективно брати участь у суспiльному життi.

Iнакше кажучи, ми не народжуємось людьми, ми стаємо людьми тільки у ходi взаємодiї з тими, хто вже став людьми раніше. Сукупність процесів, через які вiдбувається ця трансформацiя, - тобто наше "олюднювання", - дiстала назву "соцiалiзацiя".

Термін "соціалізація" був вперше використаний американським соціологом Ф. Гидінгсоном ще в 1887 році і означав "процес розвитку соціальної природи або характеру індивіда", "підготовку людського матеріалу до соціального життя". Сьогодні поняття "соцiалiзацiя" розглядається як сукупність процесів, через якi людина протягом свого життя набуває знання, ставлення, цінності та форми поведінки, що є суттєвими для ефективної участі у суспільних взаємовідносинах.

Враховуючи те, що такі знання людина отримує в суспільстві і через спілкування з іншими індивідами, можна сказати, що соцiалiзацiя - це тi процеси соцiальної взаємодії, через якi людина набуває особистість та опановує спосiб життя у своєму суспільстві.

На думку деяких дослідників, "даний термін не має однозначного тлумачення, інколи він застосовується до характеристики будь-яких педагогічних дій з боку суспільства, інколи ж лише до цілеспрямованого формування особи".

В більшості випадків під соціалізацією слід вважати стихійне виховання у формах самого життя, а також процеси, що організовуються і контролюються цілеспрямовано (наприклад, навчання в школі, педагогічний вплив в закладах освіти і т.п.).

У формуванні терміну та визначенні суті соціалізації особистості є дві думки: перша - соціалізація особистості, як біологічної істоти, яка пристосовує природжені форми поведінки до умов людського буття; інша - розгляд особистості як пасивного продукту соціальних впливів. Особливою ланкою в такому процесі є творчість, як неперервне народження нового, що становить суть життя. Тож соціалізація розглядається не просто як сукупність зовнішніх впливів, що регулюють прояви, внутрішньо притаманних індивідові біопсихологічних імпульсів і потягів, і як процес формування цілісної особистості. Індивідуальність з цього погляду є не передумовою соціалізації, а її результатом

1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання - К., 1997. - 487с.

2. Брижко В.М., Гальченко О.М., Цимбалюк В.С., Орєхов О.А., Чорнобров А.М. Інформаційне суспільство. - К., Інтеграл, 2002. - 220с.

3. Гавриленко І.М. Соціологія: соціальна динаміка. - К., ВЦ Київський університет, 2000. - 464с.

4. Лукашевич М.П. Соціалізація: Виховні механізми і технології: - К., 1998. - 112с.

5. Лукашевич М.П. Соціалізація: Підручник. - К., МАУП, 1998. - 210с.

6. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посібн. - К., МАУП, 1999. -344с.

7. Маковецький А. М. Західна соціологія та її найважливіші напрями і школи: Навч. посібник. - Чернівці, Рута, 2003. - 58с.

8. Папуча М.В., Кричковська Т.Д. Особистість: розвиток, соціалізація, виховання. - Ніжин, РВВ НДПУ, 2001. - 148с.

9. Психологія і педагогіка життєтворчості / В.Д.Доній, Г.М.Несен, Л.В.Сохань, І.І.Єрмаков. - К., ВІПОЛ, 1996. - 781с.

10. Соціалізація особистості школяра / Л.Е. Орбан (ред.). - Івано-Франківськ, 1996. - 66с.

11. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. - К., Радянська школа, 1971. - 244с.

12. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч.посібн. - К., Либідь, 2002. - 560с

Примечаний нет.